спільність інтересів

АКТИВНІСТЬ ( від лат. activus - дієвий, практичний) - одна з характерних рис способу життєдіяльності соціального суб'єкта (особистості, соціальної групи, історичної спільноти, суспільства в цілому), що відображає міру (рівень) спрямованості його здібностей, знань, навичок, прагнень, концентрації вольових, творчих зусиль на реалізацію нагальних потреб, інтересів, цілей, ідеалів. А. здійснюється в індивідуальній, груповій, колективній, масовій, трудовій, політичній, організаційній, управлінській, культурній, дозвільній та інших формах життя суспільства. Як антипод соціальної пасивності, проявляється в діяльності політичних і громадських організацій, рухів, реалізації соціальних ініціатив та ін. Через свою неоднорідність соціальна А. може використовуватися різними суспільними силами і приводити як до позитивних, так і негативних наслідків. Абсолютизація А. виявляється у вигляді формального активізму, запереченні споглядальності, ототожненні смислу життя тільки з активністю суб'єкта. Як наукова категорія, А. застосовується в різних галузях гуманітарного пізнання для дослідження динамізму історичних подій, соціальних проблем особи і суспільства, групової поведінки, політичного життя суспільства.

1) обізнаність

2) причетність, співучасть

3) секретність, таємниця

4) юр. спільність інтересів кількох осіб

* * *

1) поінформованість; посвяченість

2) причетність, ( спів)участь

3) юp. спільність інтересів декількох осіб ( власників спільного майна); відносини між декількома особами, засновані на законі

4) icт.; = privacy

5) icт. потаємність

6) pl зовнішні статеві органи

спільність, поспільність (-ности). -ность интересов - спільність інтересів. -ность физических законов - поспільність фізичних законів.

* * *

одність, єдність (р. о[є]дности), єдиність (Куліш), однота (гал.); (общность) спільність. [Національна одність (єдиність). Спільність інтересів]. Единство власти - одність влади. -во впечатления - одність вражіння. -во времени, места и действия - одність часу, місця та дії. Система -ва кассы - система єдиної каси.

* * *

1. солідарність, згуртованість

2. спільність, єдність

- Atlantic solidarity атлантична солідарність

- effective solidarity action ефективний прояв солідарності

- international solidarity міжнародна солідарність

- national solidarity національне єднання, національна єдність

- solidarity of nations солідарність народів

- solidarity of an alliance міцність союзу

- solidarity of/ in interests спільність інтересів

- solidarity of/ in purpose спільність мети/ завдань

1) спільність

2) спілкування, зв'язок, стосунки

3) спільність віросповідання

4) церк. (C.) причастя

* * *

1) l. спільність

2) пoeт. спілкування, зв'язок

3) віросповідання; приналежність до якої-небудь церкви

4) цepк. (Communion) причастя

1. об'єднання, спільнота, співдружність

2. громада (група населення, об'єднана на основі релігійних, расових чи національних інтересів)

- foreign community община, колонія, земляцтво (об'єднання земляків у чужій країні)

- international community міжнародна спільнота

- orthodox communities християнські громади

- political community політична співдружність

- religious community релігійна громада

- world community світова співдружність

- community of interests спільність інтересів

1) l. спільність

2) пoeт. спілкування, зв'язок

3) віросповідання; приналежність до якої-небудь церкви

4) цepк. (Communion) причастя

- privity in blood

1) поінформованість; посвяченість

2) причетність, ( спів)участь

3) юp. спільність інтересів декількох осіб ( власників спільного майна); відносини між декількома особами, засновані на законі

4) icт.; = privacy

5) icт. потаємність

6) pl зовнішні статеві органи

1. n

1) інтерес, зацікавленість

2) захоплення, схильність; прагнення, потреба; запит

3) важливість, значення

4) звич. pl практична зацікавленість; вигода, користь, інтереси

5) частка (в чомусь); відсоток, проценти; процентний прибуток

6) майнове право

7) вплив; сила авторитету

8) звич. pl група осіб, об'єднаних спільністю інтересів; зацікавлені особи (кола, організації)

9):

the interests — капіталісти, клас багатіїв

10):

with interest — з верхом, з лишком, щедро, сповна

2. v

1) цікавити, викликати інтерес (цікавість)

2) зацікавити (чимсь); залучити до участі (в чомусь)

3) зачіпати, торкатися

* * *

1) інтерес

2) зацікавленість; користь; вигода

3) частка, доля, участь; майнове право

4) вплив; сила авторитету

5) pl зацікавлені особи; ділові кола; істеблішмент

6) проценти, відсотки, процентний доход; ( позичковий) відсоток

1) цікавити, викликати інтерес, цікавість; привертати увагу

2) зацікавлювати; залучати до участі

1. інтерес; зацікавленість

2. важливість, значення

3. звич. pl практична зацікавленість, вигода, користь

- basic interests основні інтереси

- class interests класові інтереси

- common interests спільні інтереси

- concurring interests одинакові інтереси

- contending interests протилежні інтереси

- global interests глобальні інтереси

- imperialist interests імперіалістичні інтереси

- long-range interests довгострокові інтереси

- long-term interests довгострокові інтереси

- mutual interests взаємні інтереси

- opposing interests протилежні інтереси

- primordial interests початкові/ основні інтереси

- security interests інтереси безпеки

- short-term interests короткотривалі інтереси

- vital interests життєві/ важливі інтереси

- public interest in smth. суспільний інтерес до чогось

- balance of interests баланс інтересів

- conflict of interests зіткнення інтересів

- confrontation of interests зіткнення інтересів

- identity of interests тотожність інтересів

- a matter of considerable interest надзвичайно важлива справа

- protection of the national interests захист інтересів країни

- spheres of interests сфери інтересів

- to conflict with smbd.'s interests суперечити чиїмось інтересам

- to declare some territory a zone of "vital interests" оголосити якийсь район зоною своїх "життєвих інтересів"

- to defend one's interests захищати свої інтереси

- to enhance one's interests підсилити зацікавленість

- to forgo smbd.'s economic interests ігнорувати чиїсь економічні інтереси

- to forward one's political interests добиватись здійснення своїх політичних цілей

- to jeopardize the interests of the country наражати на небезпеку інтереси країни

- to mask one's interests замаскувати інтереси

- to meet the interests of smbd. відповідати чиїмось інтересам

- to neglect smbd.'s interests нехтувати чиїмось інтересами

- to protect the basic national interest захищати головні інтереси країни

- to provoke interest викликати інтерес

- to realize one's interests здійснити/ втілити в життя свої інтереси/ цілі

- to represent smbd.'s interests представляти чиїсь інтереси

- to serve the interests of smbd. служити чиїмось інтересам

- to work in the interests of humanity працювати на користь людства

ЕЛІТА ( від лат. eligo - вибираю) - група осіб, яка займає провідне або керівне становище у будь-якій галузі людської діяльності: політичній, економічній, військовій, науковій, управлінській, культурній, інтелектуальній, спортивній тощо. Хоч зародки елітарних концепцій можна знайти ще в Конфуція чи Платона, але засновниками сучасних теорій Е. стали італ. політичні мисленики Моска (1858 - 1941) та Парето (1848 - 1923); послідовником Моски став Міхельс (1876 - 1936). Концепції Е. з'явилися, по-перше, внаслідок критики представницької демократії (як прихованої форми домінування різного роду Е.) і, по-друге, класової марксистської теорії, яка виправдовувала тезу про керівну роль окремих груп (партійних верхівок та лідерів) І. дейну основу елітарних концепцій становить консервативна соціальна філософія: будь-який суспільний лад ґрунтується на суспільній ієрархії, на вертикально організованих структурах. На вершині цих структур знаходяться охоронці цінностей даної культури, організатори, творчі особистості, а на нижчих щаблях - виконавці, що здатні успішно діяти, коли визначено мету і загальний напрям руху. Вся складність політичної дії полягає у мудрому поєднанні оновлення зі збереженням. Необхідність успадковувати досвід, нагромаджувати елементи культури та цивілізованості потребує такого оновлення чи заміни Е. (циркуляції Е.), які б не були руйнівними для успадкування того, що має бути збереженим. Цей консервативний підтекст концепцій Е. стоїть в опозиції як до просвітницької спадщини лібералізму та соціал-демократизму (з перебільшеним наголошуванням на соціальному проектуванні), так і до комунізму та фашизму В. ідповідно до вихідної концептуальної позиції та необхідності пристосувати термін "Е." до конкретних обставин філософи, соціологи та політологи обирають різні ознаки, якими мають володіти люди, що, з їх точки зору, складають Е.: культурні та моральні характеристики, творчі та організаційні здібності, сила волі, твердість віри тощо. Оскільки реально існуючі Е. тільки до певної міри відповідають тим вимогам, на основі яких має здійснюватися їхнє формування, то утворюється більша чи менша розбіжність між нормативним та емпіричним складниками цього поняття. Найважливішим є поділ всіх концепцій Е. на нормативні (ціннісні) та функціональні. Перші ґрунтуються на тому, що Е. має бути носієм вищого рівня культури та цивілізованості, творцем та охоронцем таких цінностей, як свобода, справедливість, правовий порядок (стабільність), культурна самобутність (нації), добробут тощо. Другі успадковують політичний реалізм Мак'явеллі і визначають Е. як будь-яку керівну меншину (без включення у це поняття ціннісних ознак). Оскільки ця тенденція наявна у засновників теорії Е., то їх іноді називають мак'явеллістами (що може призводити до непорозумінь). Перша тенденція виразно репрезентована в Ортеги-і-Гассета ("Повстання мас"). Нехтування ціннісними критеріями руйнує концепт Е., бо відкриває можливість вважати Е. будьяку групу, яка будь-якими засобами здобуває та утримує керівне становище. Якщо певна керівна група виходить у своїх діях із суто групових (класових), кланових інтересів (приховуючи цей факт за допомогою риторики), то є підстави вважати цю групу псевдо- чи квазі-Е. Причини виникнення псевдоеліти можуть бути політичні (напр., бюрократичний корпоративізм "номенклатури" у комуністичних режимах та його збереження і модифікація у сучасних незалежних посткомуністичних державах), економічні, психологічні тощо. Психологічні пов'язані з інерцією стереотипів у мисленні й поведінці ("старіння" Е.) та відсутністю ефективно діючих механізмів її оновлення (напр., люди, що свого часу зробили важливий внесок у певну галузь діяльності, можуть використовувати колишні заслуги для збереження свого керівного становища). Виникає проблема "відкритості-закритості" Е. з домінантою у її вирішенні на "закритості". Важливими видами Е. у сучасних суспільствах є професійні Е., зокрема у галузі науки. У наукових спільнотах основними критеріями Приналежності до Е. є високий рівень професійності та моральної й загальної культури (в т.ч. дотримання норм професійної етики); про наукову Е. можна говорити тільки у тому разі, якщо керівні особи (які визначають стратегію наукових досліджень та організовують наукове життя) відповідають цим критеріям. Ціннісне поняття Е. перестає бути продуктивним, якщо його (як деяку регулятивну ідею) не співвідносять із тим, хто, з яких причин і якими засобами у даному суспільному середовищі досягає керівного становища. Без дослідження особливостей даного суспільного середовища постулювання ціннісних критеріїв Е. приречене залишатися добрим побажанням. Різні концепції Е. можуть стати об'єктом критики з огляду на те, що їх можуть використовувати як ідеологію, яка має антидемократичне спрямування. Визнання ієрархічності соціального життя і природності існування Е. створює підстави для виправдання бюрократизації як тенденції суспільного життя. Зокрема, функціональна концепція Е. відносно легко стає основою ідеології, з допомогою якої ті чи ті суспільні групи утверджують своє керівне становище (т. зв. "елітизм"): відкидаючи ціннісну концепцію Е. як ідеалістичну і проповідуючи політичний реалізм, окремі індивіди та групи індивідів легко скочуються в політиці до цинізму. Політична історія України свідчить, що в умовах бездержавності вкрай утрудненим є формування не тільки політичної, а й культурної Е. За таких умов не існує прошарків, які б успадковували один від іншого завдання збереження і творення культури, нації, держави. На це явище вказує, зокрема, Лисяк-Рудницький. Воно є характерним для тих народів Сх. та Пд. Європи, які входили до складу імперій. На ролі Е. у збереженні та творенні культури, нації та держави наголошували Липинський та Донцов. Оскільки вони репрезентували різні політичні ідеології (перший - консерватизм, другий - націоналізм), то відповідно відрізнявся їхній підхід до проблеми Е.

АСОЦІАЦІЯ (лат. associatio - об'єднання, від associo - з'єдную) - форма об'єднання людей для співпраці заради досягнення певної спільної мети. Цілі різних А. за змістом і спрямованістю відзначаються великим розмаїттям і можуть стосуватися як загальних проблем економічного, політичного, культурного характеру, так і досить вузьких, конкретних зацікавлень незначної кількості осіб. Визначальною ознакою А., як форми соціального об'єднання, є її добровільність Б. удь-яка А. утворюється на основі доброї волі осіб, які входять до її складу. Цей факт породжує ще дві чільні ознаки А. - активну позицію її членів у досягненні об'єднувальної мети цієї А. та реальну можливість продуктивного поєднання у належних до даної А. людей певних "інтелектуальних схем", або ідей, з індивідуальними вольовими зусиллями кожної окремішної особи. А., як соціальне явище та його філософське осмислення, додають певною мірою до перспективи практичного і теоретичного подолання альтернативи комунітаризму (наголошується момент колективного, спільного стосовно індивідуального) та антикомунітаризму (вважається пріоритетним щодо спільного індивідуальне, осібне). На рівні А. ця альтернатива значно послаблюється через сприйнятливість індивідуальної волі до розумно вибудованих ідей-цілей та, зворотним чином, завдяки здатності останніх до еволютивних змін (за змістом, системою аргументів, логікою та стилістикою їх викладу) з огляду на індивідуальні очікування та зусилля конкретних членів А. Взаємодоповняльність чинників волі та розуму створює умови для того, щоб окремішні індивіди спрямовували свої зусилля на досягнення спільних цілей. У загальнофілософському аспекті А., як соціально-організаційна одиниця, є своєрідним пунктом узгодження суперечності між єдністю та різноманітністю, втіленням у соціальних стосунках динамічно-конструктивної сторони плюралізму, орієнтованого на створення осередків єднання людей на підставі вільно обраних спільних цілей. Через урізноманітнення сфер локального вибору та діяльності відбувається згуртування, а не роз'єднання людей. З точки зору соціальної та політичної філософії, інститут А. є однією з характерних прикмет демократичного суспільства. Він слугує важливим соціальним механізмом врівноваження, з одного боку, тенденції адміністративноуправлінської централізації та, з другого боку - відцентрових сил, закладених у цілях та діяльності, які базуються на приватній ініціативі. На важливість вирішення цього питання у контексті науки управління вказували у XIX ст. фундатори соціальних та політико-філософських досліджень ролі А. у суспільстві Дж. Ст М. ілль та Токвіль. Висловлені ними ідеі є актуальними для умов будь-якого демократичного суспільства, особливо в період його становлення, зокрема для сучасного укр. суспільства. Мілль відзначав, що "вільні асоціації" облаштовують "практичний бік політичного виховання вільного народу", вводять окремішного індивіда у царину близьких йому спільних інтересів, допомагають долати егоїзм, притаманний ліберальній демократії. Токвіль також наголошував, що американці боролися з індивідуалізмом, зумовленим рівністю, за допомогою свободи і в такий спосіб його здолали. Для сучасної України конструктивний потенціал має ідея взаємовпливу між громадськими та політичними А. Громадські об'єднання створюють ґрунт для політичних А., останні ж сприяють розвиткові і вдосконаленню перших. Згідно з Токвілем, участь у політичних об'єднаннях слід розглядати як безкоштовну школу, де кожний громадянин спроможний вивчити "загальну теорію створення асоціацій". В історії теорій націоналізму до проблеми А. звертався Мацціні. Він розглядав А. як засіб прогресу, обопільно колективного й індивідуального, бо світ, на його думку, перебуває у пошуках не стільки матеріальної солідарності, як моральної єдності, що може базуватися "лише на асоціації рівних і вільних людей та націй".

ДРУЖБА - міжособисті стосунки, що виникають внаслідок індивідуального вибору, ґрунтуються на спільності духовних інтересів та взаємній прихильності. Слово "Д." походить від давньослов'янського "дроужьба", що тлумачиться як близькість, товаришування, товариство. Історично становлення Д. обумовлене поступовою втратою кровнородинними відносинами статусу абсолютної цінності. Міжособистісне спілкування поступово індивідуалізується й психологізується, акцент у ньому переноситься з договірних стосунків на емоційну прихильність. Тлумачення Д. у давньогрецьк. філософії фіксують зрушення у розумінні цього терміна від універсальної космічної сили (Емпедокл) до поцінування міжіндивідуальної близькості, вояцького товариства (Гомер), далі - до високої духовної спорідненості, що перевершує родинну (Платон). За Аристотелем, Д. - сама по собі благо, одна з найнеобхідніших чеснот, "набута якість душі". Геродот першим ужив поняття "політична Д.", яке поширюється на міжособистісні стосунки. Набувши більш раціонального і вибіркового характеру, Д. означає відтепер взаємини однодумців, людей, об'єднаних спільними інтересами. Саме таке розуміння Д. переходить у римську культуру. У Ціцерона знаходимо положення, що свідчить про перетворення дружніх стосунків з інституціалізованих на морально-психологічні. В Середні віки складається канон Д., що утверджує як її провідну характеристику - становість. Життєвий побут села зводив зазвичай дружні зв'язки до стосунків родичів і близьких сусідів. Психологічна інтимність була знову реабілітована в Нові часи. Гуманісти Відродження сприяли формуванню розуміння Д. як інтелектуального спілкування, в основу якого покладено спільність духовних інтересів. Довершена Д. добровільна, незалежна й неділима (Монтень). Од часів Просвітництва Д. починає осмислюватися у контексті її моральних цінностей. Її вважають однією з найзагальніших передумов моралі. В романтизмі Д. набуває значення світоглядного й життєбудівничого принципу, що відповідає інтимній безпосередності суб'єктивного ставлення до світу. Серед найважливіших образів Д. XX ст. - досить суперечлива гама - від наближеної до умов ясперсівської "екзистенційної комунікації" Д. героїв Ремарка (взаємне тяжіння людей, спустошених сучасною відчуженою й технізованою цивілізацією), до ідеологічно зумовленої людської солідарності, характерної для тоталітарних режимів (напр., деклароване за радянськіх часів гасло "Людина людині - друг, товариш і брат").

ДИСКУРС ІДЕОЛОГІЧНИЙ - обговорення (в т.ч. суперечка) проблем, що стосуються найважливіших цінностей, норм і розумінь, які містять в собі різні ідеології. Якщо оминути деякі складні моменти, пов'язані з уточненням значення терміна "дискурс", то в загальному сенсі цей термін позначає деяке обговорення, яке передбачає його конкретних учасників, прив'язаність до певної ситуації, в якій відбувається обговорення (позалінгвістичний контекст), а також зв'язність обговорення в часі (включаючи деякі тематичні обговорення, що в європейській філософській традиції тривають століттями). Найважливішою передумовою для розуміння природи Д. і. є усвідомлення ролі цінностей та ідеалів у суспільному житті. Зважаючи на важливі суспільні функції ідеологій (див. ідеологія), можна твердити, що Д. і. є неминучим складником будь-якого суспільного життя. Саме це дозволяє глибше зрозуміти природу політико-ідеологічного дискурсу в демократичному суспільстві (у тоталітарному суспільстві цей дискурс, як правило, відсутній, якщо не брати до уваги певну розбіжність тенденцій всередині домінуючої політичної ідеології). Хоч ідеологічні суперечності в демократичному суспільстві є позитивним чинником, наголошення якоїсь однієї цінності як найважливішої може ставити під загрозу утвердження інших цінностей: здійснення свободи може ставити під загрозу порядок (стабільність), перебільшений наголос на порядкові може підважувати свободу і т.д. Зусилля сучасних філософів зосереджені по-перше, на тому, щоб з'ясовувати ті, часто-густо приховані передумови ("пресупозиції"), які лежать в основі різних ідеологічних підходів, а, по-друге, на тому, щоб сформулювати деякі принципи етики спілкування, які б забезпечили цивілізований характер політико-ідеологічних суперечок: це приводить до застосування ідей герменевтики та ідей, розвинутих філософією комунікативною. Однією з перспектив, яка здатна усунути загрозу того, що суперечка щодо ціннісних уподобань та групових інтересів зайде в безвихідь (та призведе до насильницького конфлікту), полягає в знаходженні деякої етичної основи, яку б могли прийняти будь-які ідеології. Та оскільки ціннісні уподобання часто лежать в основі самих етичних концепцій, то в етиці спілкування (комунікативна етика - Апель, Габермас) запропоновано деякі базові норми, які стосуються не самих етичних переконань (розуміння того, що таке добро і що таке зло), а способу розв'язання суперечок. Тож тема співвідношення етики та ідеології замінила колишнє намагання подолати ідеології шляхом "об'єктивної", "наукової" критики (критика сцієнтизму зробила такий напрям критики ідеологій малоперспективним). Ясно, одначе, що ніяка критика ідеології не може зняти з людини відповідальність за вибір майбутнього, а тому мета раціональної рефлексії полягає передусім у зважанні на ті можливі наслідки, які слідують із вибору людьми тих чи тих ціннісних уподобань чи ідеалів, та в знаходженні цивілізованих форм розв'язання суперечок між відмінними ціннісними орієнтаціями та ідеалами.

Гольбах, Поль (1723, Бдесгайм, Німеччина - 1789) - франц. філософ матеріалістичного спрямування, творчість якого була близькою до діяльності енциклопедистів - Дидро, д'Аламбера, Вольтера, Дюкло, Тюрго та ін. У своїй головній праці "Система природи" (це свого роду кредо франц. матеріалізму XVIII ст.) Г. обґрунтовує засадничі ідеї філософського світогляду: 1) Основою світобудови є матеріальні частки, які у різних сполученнях діють згідно з універсальним законом необхідності. 2) Не тільки людина, а й світ в цілому - це машина, яка, до того ж, не потребує механіка, щоб перебувати у постійному русі. 3) Головні властивості матерії - протяжність, подільність, непроникність, конфігурація й мінливість - є також властивостями усіх речей. Г. конкретизує вчення про субстанцію і дає одне з перших визначень матерії у гносеологічному контексті: матерія - це те, що, діючи на наші органи чуття, викликає відчуття. Щоб досягти щастя, слід пізнати природу світу та свою власну людську природу. Як і Гельвецій, Г. вважав, що людська поведінка та діяльність підпорядковані "законові інтересів". Основу доброчесної поведінки становить узгодженість між індивідуальними та суспільними інтересами. Всіляко сприяти цій узгодженості - справа держави, яка покладається на освіту. Наука має замінити релігію, що є сукупністю забобонів, які використовуються священиками заради влади над людьми. Аля ця мораль не включає християнський принцип любові до ближнього. Орієнтація на природничі науки сприяла виробленню матеріалістичного філософського вчення про перебудову суспільства згідно з ідеалами універсальної природної моралі.

[br]

Осн. тв.: "Система природи" (1770); "Соціальна система" (1773); "Універсальна мораль або права людини, засновані на природі" (1776); "Етократія, або Правління, засноване на моралі" (1776).